На Закарпатті налічують понад три тисячі зсувів, а найбільший карстовий провал у Солотвині перевищує 350 метрів упоперек і продовжує розширюватися. Про це в ефірі Українського радіо Ужгород розповів декан географічного факультету Ужгородського університету Іван Калинич, який спостерігає за процесами в Солотвині з 1983 року. Для порівняння: у 1980-х тамтешні карстові провалля мали 20–30 метрів у діаметрі, а нині найбільше з них лежить поблизу сьомої шахти. Джерело: УНІАН
Механізм, за його поясненням, такий: сіль у Солотвині добували століттями, а в 2000-х видобуток різко припинили — і шахти почало аварійно заливати водою. Розчиняючи сіль, вода вимила порожнини на глибинах від 80 до понад 200 метрів, і ґрунт обвалюється саме в них.
Додався людський чинник. Ще у 1919–1920 роках навколо шахт прокопали канави для відведення води, але після розпаювання земель частину з них перекрили власники ділянок, облаштувавши заїзди й містки. Вода перестала стікати й шукає, куди просочуватися, — а знизу порожнечі. Крім того, у 2000-х територію щокварталу обстежували фахівці геологічної служби, однак 20 років тому Закарпатську експедицію в Берегові закрили, що позначилося на стані проблеми.
«Це і людський, і природний фактор», — сказав Іван Калинич, згадавши дощі, перезволоження ґрунту й недогляд: десь засипали, десь не підсипали, десь не вистачило фінансування. Водночас він вважає, що поширення провалля можна зупинити. Для цього, за його словами, потрібен постійний моніторинг — електросейсморозвідка, георадари та супутникове спостереження InSAR. За його словами, моніторинг дає змогу передбачити, де утвориться наступне провалля.
Інша частина проблеми — зсуви на схилах. Найбільше їх зафіксовано в районах Синевира, Колочави, Ясіні, а також у Рахівському й Тячівському районах. Серед причин науковець називає затяжні зливи, підрізання схилів, вирубку лісів і забудову берегів гірських потічків та річок; наслідком стають селеві потоки, які, за його оцінкою, небезпечніші за паводок, бо несуть важку масу й зносять усе на шляху.
Під загрозою — гірські туристичні стежки та автодороги, де трапляються каменепади; ризик може виникнути й на полонині Руна, де під час будівництва доріг підрізали схил. Зміни клімату підсилюють небезпеку: після сильної засухи поверхня ґрунту стає щільною плівкою і не приймає дощ, ліс вирубують безсистемно й не досаджують, а шар гумусу в горах тонший за 10 сантиметрів, тож після проходу техніки ерозія лишає канави глибиною до трьох метрів.
Окрема тривога — озеро Кунігунда: над ним розташоване сміттєзвалище, де вже утворився зсув, дорога обвалилася, а бруд поволі сповзає до озер, іще не дійшовши. У Хустському районі є невеликі карстові провалля у вапняках, які науковець поки вважає незначними. Карти ризику зсувів і провалів мають геологічні служби, Львівська політехніка, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу та Ужгородський університет. За його словами, щоб зменшити ризик, не варто забудовувати схили й заплави, слід зберігати ліси та досаджувати дерева. Людей просять повідомляти громаду про тріщини в ґрунті, просідання чи деформації біля будинку або на дорозі.