24 жовтня 2026 року Ukrainska Pravda опублікувала авторську колонку про долю дорослих українських мирних жителів, яких утримують російські установи. За текстом, тисячі людей перебувають «від підвалів і гаражів до слідчих ізоляторів і звичайних в'язниць» — як на окупованих територіях, так і в самій Росії. Автор наголошує, що уваги до викрадених дітей було значно більше, ніж до дорослих цивільних.
Механізм, який описує колонка, починається з відсутності формальних підстав. Лише небагатьом затриманим інкримінують звичайні кримінальні злочини; багатьох засудили за російськими «антиекстремістськими» законами, що забороняють критику війни або навіть її згадку, а частину заарештували за сфабрикованими звинуваченнями на основі фальшивих доказів і вибитих зізнань. Далі — мережа офіційних і неофіційних місць утримання, де людей тримають без звинувачень, часто без зв'язку із зовнішнім світом, із фізичними й психологічними тортурами, сенсорною депривацією та сексуалізованим насильством. За даними колонки, три чверті сімей затриманих не знають, де перебувають їхні близькі.
Чому це не «окремі випадки», колонка обґрунтовує посиланням на моніторингову доповідь Центру громадянських свобод, німецької НГО Austausch та їхніх партнерів: вона доходить висновку, що незаконне позбавлення волі не є випадковим, а є систематичною державною політикою. Окремо зазначено, що Росія не розрізняє мирних жителів і військовополонених, зараховуючи всіх до «противників спеціальної військової операції». У грудні 2025 року експерти ООН з прав людини повідомили Москві, що цивільних на окупованих територіях «за наявними даними, систематично затримують без будь-яких підстав», і описали випадки катувань та насильницьких зникнень.
Масштаб лишається предметом розбіжностей, і колонка це прямо фіксує: Москва приховує дані та не допускає до ув'язнених Міжнародний комітет Червоного Хреста. В українському списку зниклих безвісти — понад 70 000 осіб, військових і цивільних. Омбудсмен Дмитро Лубінець підтвердив утримання приблизно 1800 мирних жителів, але має окремий список із понад 16 000 осіб — цей список наведено в колонці без розкриття методології. Окремо колонка дає власну оцінку — орієнтовно 16 000 дорослих українських мирних жителів у російському ув'язненні; це оцінка самої колонки, а не дані омбудсмена. Офіс Генерального прокурора України встановив 15 250 мирних жителів, утримуваних Росією з лютого 2022-го по серпень 2025 року. Звіт у межах Московського механізму ОБСЄ за 2024 рік припускає, що з 2022 року Росія могла в той чи інший момент затримати десятки або навіть сотні тисяч мирних жителів. Розбіжність між цими величинами пояснюється різними методами підрахунку, а точна кількість утримуваних наразі невідома.
Свідчення про умови утримання колонка наводить із посиланням на міжнародні організації: понад 92% із 216 звільнених мирних жителів, опитаних Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини у 2023–2025 роках, надали послідовні й детальні свідчення про жорстоке поводження; усі цивільні в'язні або їхні родичі, опитані Amnesty International у 2025 році, описали поводження, рівнозначне катуванням або нелюдському покаранню. За текстом, це порушує Женевські конвенції та Конвенцію проти катувань.
Обміни лишаються вузьким каналом: з березня 2022-го по травень 2025 року додому повернулися лише 173 мирні жителі; зі 120 цивільних, повернутих під час найбільшого обміну 23 травня 2025 року, політв'язнем був лише один. Станом на грудень 2025 року Україна ідентифікувала за іменами 1782 цивільних у російському ув'язненні та на тимчасово окупованих територіях, тоді як Москва визнала перед МКЧХ утримання 867 осіб. Згадано й нестандартні спроби: проєкт «Хочу до своїх» 2024 року зі списком засуджених колабораціоністів, готових до обміну, який критикують як потенційно такий, що суперечить міжнародному праву, та підбір депутатів-шефів для політв'язнів у Німеччині з боку Міжнародного товариства прав людини (IGFM).
Перспектива в колонці виглядає глухим кутом: без доступу МКЧХ до місць утримання точну кількість ув'язнених встановити неможливо, а обміни залишаються єдиним практичним механізмом повернення — і за наведеними цифрами він охоплює лише незначну частку цивільних.