The New York Times розповіла про щоденну працю українців у таборах для російських військовополонених — переказ опублікував УНІАН. Мотиви персоналу різні: комусь робота допомагає впоратися з ненавистю, комусь — цікавість, внесок у війну чи просто зарплата. Водночас ці люди знають, що росіяни вторглися в Україну та скоїли звірства, а держава прагне показати світові гідне поводження з полоненими.
Україна свідомо відрізняється від Росії: до її таборів регулярно приїжджають делегації Червоного Хреста, ООН і журналісти, тоді як до російських у доступі цим організаціям здебільшого відмовляють. Нещодавно помічник генсека ООН з прав людини повідомив, що умови в українських таборах загалом відповідають нормам міжнародного гуманітарного права і з 2022 року навіть покращилися. Систематичну жорстокість Росії до українських полонених, включно з тортурами, задокументували ООН і правозахисники; звинувачення на адресу України, за незалежними спостерігачами, стосуються переважно моменту захоплення і трапляються значно рідше.
58-річний Олег нікому, окрім дружини, не розповідає про свою роботу в львівському таборі: його брати й племінники воюють на фронті. «Як я можу сказати їм, що доглядаю за російськими військовополоненими?» — запитує він. 42-річний Іван, який стояв біля витоків першого українського табору для полонених після вторгнення 2022 року, згадує, що зустріч із росіянами «була некомфортною для всіх», а адміністрація прямо заборонила будь-яку жорстокість.
Іван розповів, що постійно чує від інших українців запитання, чому до полонених ставляться добре. «Люди мають розуміти – це йде на користь Україні. Це показує нас як цивілізовану європейську країну – на відміну від наших ворогів», — сказав він. Роман, відповідальний за харчування полонених, втратив близьких від рук росіян; після загибелі в бою двоюрідного брата дружини він узяв коротку відпустку, а повернувшись — мінімізував контакти з в'язнями. Медик Роберт, 38 років, про роботу з окупантами дізнався лише в пробний день; сумніви, чи не є така праця зрадою країни й загиблих друзів, з часом притихли, але повністю не зникли.
Різницю між двома країнами помітно і на обмінах: українці повертаються виснаженими й пораненими, росіяни — на вигляд здоровими, що викликає в Україні біль і гнів. Що далі — конкретних планів у матеріалі немає: наразі невідомо, чи відкриє Росія свої табори міжнародним організаціям, як це робить Україна.