24 жовтня 2026 року «Українська правда» опублікувала колонку авторства Андреаса Умланда — авторство визначене за заголовком матеріалу — про українських цивільних на окупованих територіях. Автор викладає тезу, що Кремль перетворив цих людей на заручників, і розглядає, які шляхи повернення вже випробувані. Це аналітика: у матеріалі немає нового офіційного рішення чи заяви, прив'язаної до публікації.
Про масштаб свідчать цифри, які наводить автор. В українському реєстрі зниклих безвісти — понад 70 тисяч осіб, серед них і військові, і цивільні. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець підтвердив утримання близько 1800 цивільних, але має окремий перелік із понад 16 тисячами осіб. Офіс Генерального прокурора встановив 15 250 цивільних, яких Росія тримала з лютого 2022-го до серпня 2025 року. Звіт у межах Московського механізму ОБСЄ за 2024 рік припускає, що загалом із 2022 року затриманих могло бути від десятків до сотень тисяч. Точна кількість наразі невідома: Москва не передає даних і не допускає Міжнародний комітет Червоного Хреста до ув'язнених, тому оцінки розходяться. У грудні 2025 року експерти ООН з прав людини повідомили Москві про систематичні затримання цивільних на окупованих територіях без підстав, описавши катування й насильницькі зникнення.
Умланд пояснює логіку таких затримань трьома функціями. Перша — прибрати й ізолювати тих, хто чинить опір або кого вважають до нього схильним. Друга — тиснути на все населення через довільні арешти й катування. Третя — використовувати цивільних як розмінну монету, адже обіцянка повернути додому захопленого російського агента важлива для морального стану російських структур за кордоном. Автор також наводить опитування, проведені до окупації: від Криму 2014 року до Запоріжжя 2022-го більшість мешканців не підтримувала приєднання до Росії.
Серед утримуваних, за текстом, журналісти, місцеві громадські лідери, люди без російських документів, а також учителі й службовці, які відмовилися працювати на окупантів. Трьом спостерігачам ОБСЄ висунули звинувачення у «державній зраді» або «шпигунстві». Приблизно 2000 засуджених українців у 2022 році перевезли до Росії, декого затримали повторно після відбуття покарання. Понад 92% із 216 звільнених цивільних, опитаних УВКПЛ у 2023–2025 роках, розповіли про жорстоке поводження; усі цивільні в'язні та їхні родичі, з якими 2025 року говорила Amnesty International, описали умови, рівнозначні катуванням.
Щодо повернення, то описано кілька підходів і їхню обмеженість. З березня 2022-го до травня 2025 року під час обмінів додому потрапили лише 173 цивільні. Із 120 цивільних, повернутих у найбільшому обміні 23 травня 2025 року, політв'язнем був один, більшість із них відбувала покарання за загальнокримінальні злочини. У 2024 році запустили проєкт «Хочу до своїх» — сайт зі списком засуджених колабораціоністів, готових на обмін; цю схему критикують як таку, що може суперечити міжнародному праву. У Німеччині Міжнародне товариство прав людини підбирає політв'язням депутатів для шефства. Обміни військовополоненими, за оцінкою автора, дають значно більше повернень, а тема депортованих дітей привертає увагу світу.
Умланд пише, що ці спроби виглядають незграбними і що дорожньої карти бракує; за його оцінкою, близько 16 тисяч дорослих цивільних у російському ув'язненні майже не мають шансів повернутися.