20 липня 1941 року співробітники НКВС затримали 70-річного Агатангела Кримського. Йому інкримінували «буржуазний націоналізм» і керівництво антирадянським підпіллям. Через пів року, 25 січня 1942-го, вчений помер у тюремній лікарні Костаная в Казахстані; за версією, яку наводить 24 Канал, причиною стали крайня виснаженість, голод і брак медичної допомоги. Тіло поховали в безіменній братській могилі в казахському степу. Ці обставини викладено в матеріалі видання, опублікованому 14 листопада 2026 року.
Кримський народився 15 січня 1871 року у Володимирі-Волинському. Батько походив із кримськотатарського роду, предки якого залишили Бахчисарай ще у XVII столітті, мати мала польсько-литовське коріння. Попри можливість асимілюватися в імперському середовищі, він обрав українську ідентичність, зазначає видання.
Мовний діапазон ученого був надзвичайним: арабська, перська, турецька, санскрит, іврит та низка європейських і азійських мов. У листі до Бориса Грінченка він перелічив близько тридцяти основних мов і мовних груп, якими володів вільно, теоретично або філологічно, і додав, що багато інших розуміє без окремого вивчення. «Легше буде сказати, яких мов я не знаю», — жартував Кримський (цитата за 24 Каналом).
Наприкінці XIX століття під час тривалого наукового відрядження до Лівану він працював у Бейруті. Його студії з історії суфізму та ісламу визнали західні орієнталісти, а британські й французькі академічні кола відзначали здатність дослідника працювати з першоджерелами без колоніальної зверхності. Праці з історії арабської літератури та перського театру, за даними видання, досі входять до базових курсів провідних університетів Північної Америки та Європи. Сучасне літературознавство також відкрито обговорює гомосексуальність Кримського й читає інтимну лірику зі збірки «Пальмове гілля» як переплавлення особистих почуттів у поезію.
1918 року Кримський став одним із засновників Української академії наук у Києві. За даними 24 Каналу, йому пропонували кафедри в найкращих університетах Західної Європи, однак він обрав розбудову національної науки в умовах постійної зміни влади та війни.
До кінця 1930-х радянський режим знищив значну частину української інтелігенції — це явище відоме як Розстріляне відродження. Кримського, який майже втратив зір і мав слабке здоров'я, тривалий час не зачіпали через його міжнародний авторитет. Становище змінив початок німецько-радянської війни влітку 1941 року. Після арешту вченого везли етапом до Казахстану в товарному вагоні; слідчі, за описом видання, домагалися зізнань і застосовували психологічний та фізичний тиск. Він не підписав ані зізнання, ані наклепів на колег. Хто персонально віддавав накази про тортури і як саме була оформлена справа, у публікації не вказано — наразі невідомо.
У 2026 році західні дослідники, за даними 24 Каналу, описують загибель Кримського як акт епістеміциду — цілеспрямованого знищення знань та інтелекту. Для культурної спадщини України ця історія лишається свідченням того, що наукова школа, заснована у 1918 році, пережила фізичне винищення своїх творців і збереглася як спадок. Що далі: повний текст доступний на сайті 24 Каналу; жодних нових рішень, дат вшанування чи академічних ініціатив, приурочених до цієї публікації, джерело не згадує.
