8 листопада о 09:30 видання Mezha опублікувало статтю авторства Вадима Дідика — перелік десяти знакових українських фільмів, знятих до відновлення Незалежності у 1991 році. За основу автор узяв рейтинг ста найкращих стрічок історії українського кіно, який Довженко-Центр склав за результатами опитування експертів. З нього відібрали лише роботи до 1991 року і сформували не першу десятку, а збалансований список із різних десятиліть, поданий у хронологічному порядку.
Найдавніша позиція — «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова (1929). Це 68 хвилин без акторів, сценарію та інтертитрів: камера фіксує місто від ранку до ночі. Стрічку створило Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) — українська державна організація, що в 1920-х провадила політику кінематографічного авангарду; зйомки вели, зокрема, у Києві, Харкові та Одесі. За даними статті, Британський кіноінститут визнав цей фільм найвизначнішим документальним твором усіх часів.
Друга позиція — «Земля» Олександра Довженка (1930), завершальна частина його німої трилогії, знята на Полтавщині. Історія про село, куди привозять трактор, у трактуванні режисера виходить за межі агітаційного сюжету. Через надмірну поетичність і брак ідеологічної прямолінійності стрічку критикували, а автора звинувачували у відході від партійної лінії. У 1958 році журі кінокритиків у Брюсселі на Всесвітній виставці включило «Землю» до дванадцяти найкращих фільмів історії.
Найпоказовіший для теми політичного виміру культури епізод у добірці — «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1965) за повістю Михайла Коцюбинського, з Іваном Миколайчуком у головній ролі. Під час прем'єри 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна» Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл виступили проти арештів української інтелігенції. За описом автора статті, показ перетворився на один із найвідоміших публічних протестів шістдесятників.
До переліку також увійшли комедія «За двома зайцями» Віктора Іванова (1961) за п'єсою Михайла Старицького — її українську звукову доріжку вважали втраченою, а копію з нею знайшли 2013 року в Маріупольському фільмофонді; «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968) за новелами Василя Стефаника зі сценарієм Івана Драча; «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка (1971) про карпатську родину часів Другої світової, де вперше в кіно з'явився Богдан Ступка; та «Пропала грамота» Бориса Івченка (1972).
Хронологічна рамка добірки — 1929–1972 роки: від «Людини з кіноапаратом» Дзиґи Вертова до «Пропалої грамоти» Бориса Івченка. Для читача, який працює з культурними проєктами та спадщиною, матеріал показує добірку не як перелік шедеврів, а як лінію тяглості: стрічки створювалися за радянських часів, у Києві, Одесі й Харкові, з українськими акторами та за творами українських письменників. Політичний ефект, який автор приписує кіно 1960-х, датований конкретними подіями, а не загальною оцінкою.
Новиною ця публікація не є — це редакційна добірка, датована 8 листопада. Повний перелік десяти фільмів наводиться в самій статті.
