Що встановлює закон. Україна — суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1). Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; держава відповідає перед людиною за свою діяльність, а утвердження і забезпечення прав і свобод — головний обов'язок держави (стаття 3). Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ; він діє безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування, а право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові (стаття 5). Державна влада здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову, і кожна гілка діє у встановлених межах (стаття 6). Верховенство права (стаття 8): Конституція має найвищу юридичну силу, її норми — прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав гарантовано. Головна межа влади — стаття 19: органи влади та їхні посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами; нікого не можна примушувати робити те, що не передбачене законодавством. Права не вичерпні, гарантуються і не можуть бути скасовані, а нові закони не звужують зміст та обсяг існуючих прав (стаття 22). Рівність перед законом без привілеїв за переконаннями, статтю, походженням, майновим станом чи місцем проживання (стаття 24). Стаття 55 гарантує судовий захист, оскарження рішень, дій чи бездіяльності влади, звернення до Уповноваженого, конституційну скаргу та після національних засобів — до міжнародних установ. Стаття 64: обмеження прав лише у випадках, передбачених Конституцією; у воєнному або надзвичайному стані — окремі обмеження зі строком, а перелік невідчужуваних статей обмеженню не підлягає. Додаткову стійкість дає процедура змін (статті 157–159): заборона змін проти прав людини і в умовах воєнного чи надзвичайного стану, заборона двічі змінювати одні й ті самі положення протягом строку повноважень скликання й обов'язковий висновок Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158. Джерело: ips.ligazakon.net
Експериментальна модель. Це пропозиція автора, а не чинне право: специфікація «міні-конституції» для майбутнього ізольованого цифрового полігону, без юридичної сили. Модель переносить конституційну логіку чотирма механізмами. Перший — статут як вища норма експерименту: правило або дія агентів діє, лише якщо не суперечить статуту, а сумнів тлумачиться на користь прав учасника. Другий — дозвільний перелік повноважень: виконавці й автоматичні агенти реалізовують лише перелічені статутом дії; усе поза переліком відхиляється з мотивуванням і записом у журнал — прямий аналог частини другої статті 19 (владі дозволене лише доручене). Третій — права як червона лінія: закритий перелік невідчужуваних прав учасників не обмежується навіть у надзвичайному режимі; інші права обмежуються лише з письмовою підставою та строком (аналог статті 64), а нове правило не може звужувати зміст уже наданого права (аналог статті 22). Четвертий — стійкість фундаменту: поправки до статуту потребують кваліфікованої більшості, попереднього висновку незалежного арбітра про сумісність із правами, заборони двічі змінювати те саме правило за один цикл і стримуючого строку для відхилених варіантів (аналоги статей 157–159). Супровід: незмінний журнал рішень з хеш-ланцюгом — щоб будь-яке рішення можна було простежити і оскаржити; незалежний арбітратор розглядає скарги на будь-яке виконане рішення; учасники отримують звіти про порушення. Кожен «аналог» — обмежене відображення інституту, не його копія: арбітратор замінює і суд, і конституційну скаргу лише в межах статуту, тож повноваження не виходять за відведений полігон. Для конкретності: якщо агент керує розсилкою і просить видалити журнал, дія не входить у перелік — відповідь «відмовлено, повноваження відсутнє», без виконання і без стирання слідів запиту.
Межі та невирішені питання. Специфікація не має юридичної сили й не стверджує жодного державного впровадження; це чернетка правил для майбутнього ізольованого тесту. Жодна симуляція не виконувалася — висновків про ефективність, економію чи законність передачі повноважень агентам тут немає і бути не може. Модель навмисно неповна: закритий перелік «невідчужуваних» прав полігону — скорочення, тоді як Конституція застерігає, що права не вичерпні; ризик «список замінює права» слід перевіряти окремо. Зафіксовані прогалини підзаконного рівня самої специфікації: регламент арбітража (строки, докази, склад) не визначено; санкції за зловживання правом на скаргу не встановлені; володіння і місце зберігання журналу не вирішені; конкретне значення кваліфікованої більшості задає статут, а джерело його не визначає. Ці відкриті питання — незаповнені клітинки моделі, а не дефекти чинного права; вигадувати за них рішення замість позначення прогалин не можна. Ризики: захоплення арбітра, якщо його призначення неузгоджене; дрейф правил крізь серію малих поправок — проти цього працюють заборона повторних змін і стримуючий строк; процедурна складність, що гальмує звичайні дії; надлишковий інший бік журналу — видимість контролю без розбору записів. Поняття надзвичайного режиму в цифровому середовищі не визначене: хто його оголошує і за якими критеріями — відкрите питання, тому відповідний сценарій залишається умовним. Сумісність: специфікація не переписує вже затверджені правила попередніх модулів, а додає фільтр дозволів і канал скарг; конфлікт правил розв'язує арбітратор у межах статуту. Матеріал не є правовою порадою.
Що перевірити в симуляції. Усі описи нижче — сценарії з умовами, жоден не виконувався; статус тестів — not_run. Сценарій 1, «дозволене лише доручене»: агент подає дію, якої немає в переліку повноважень; за моделлю виконавець відмовляє з мотивуванням і записом у журнал. Відмова за перевищення повноважень — перший обов'язковий тест майбутнього прогону. Сценарій 2, «помилкове рішення»: виконавець застосував правило до невідповідного випадку; учасник подає скаргу, арбітратор скасовує рішення і відновлює попередній стан, виконавцю фіксується зауваження. Це перевірка оскарження помилкового рішення. Сценарій 3, «поправка проти прав»: учасники більшістю підтримали поправку, що звужує право з невідчужуваного переліку; перевірка сумісності блокує поправку до розгляду по суті — аналогічна логіка статті 157, але рішення приймає арбітратор статуту, а не Конституційний Суд. Сценарій 4, «строкове обмеження»: за умови, що статут визначить порядок оголошення надзвичайного режиму, право з відкритого списку обмежується зі строком і підставою; невідчужувані права та канал скарг залишаються недоторканними — межа за логікою статті 64. Сценарій 5, «друга спроба»: ту саму зміну правила прагнуть повторити в межах одного циклу; модель відхиляє вдруге — за аналогією з частиною другою статті 158. Сценарій 6, «охолодження»: відхилену поправку подають раніше стримуючого строку; відмова до спливу строку. Проведених прогонів у наданих даних немає, тому жоден із сценаріїв не можна описувати як виконаний експеримент.
