Польські компанії не чекають закінчення бойових дій, щоб нарощувати присутність в Україні. Як розповів 24 Каналу американський юрист та політичний стратег Юрій Ванетик, причини суто практичні: сусідство, давні торговельні зв'язки і вже наявна робота з українськими клієнтами та постачальниками. Для польського бізнесу вхід на цей ринок може бути і простішим, і дешевшим, ніж для компаній з далеких країн.
Другий мотив — ціна. Активи зараз коштують менше, ніж коштуватимуть після поліпшення безпекової ситуації. Ті, хто заходить раніше, встигають налагодити контакти з клієнтами, знайти місцевих керівників, отримати дозволи й побудувати збутові мережі. За словами Ванетика, близькість і знайомство з місцевим середовищем дають польським інвесторам змогу точніше розрізняти бізнеси, які переживають тимчасові труднощі, і ті, що втратили перспективи надовго.
Водночас низька ціна не гарантує прибутку. Якщо підприємство не може працювати через обстріли, перебої з постачанням або втрату ринків збуту, покупка обернеться збитками. Це стосується будь-якого інвестора, незалежно від країни походження.
Американський бізнес діє за іншою логікою. Великі фонди погоджують рішення з інвестиційними комітетами, кредиторами, страховиками та партнерами, і для кожного з цих учасників війна означає додатковий ризик. Серед головних побоювань — фізичне знищення активів, невизначена тривалість війни, валютні обмеження та складнощі з подальшим продажем бізнесу. Через це інвестори очікують вищої дохідності, яка компенсувала б можливі втрати. Американський капітал в Україні при цьому присутній: можливості створюють, зокрема, Американсько-український інвестиційний фонд відбудови та Американська корпорація з фінансування міжнародного розвитку (DFC). Проте, як зазначає Ванетик, поява фонду не означає масових покупок — потрібні проєкти з прозорою звітністю, зрозумілими контрактами, надійними партнерами й механізмами страхування.
Окремий інтерес становлять банки: у них є клієнтські бази, мережі відділень, ліцензії та інфраструктура, а під час відбудови попит на кредитування й платежі може зрости. Польська PKO Bank Polski вже володіє українським «Кредобанком»; Ванетик згадує також зацікавленість польського банку в розширенні присутності, але наголошує, що конкретна угода не погоджена й не завершена. Купівля банку потребує перевірки якості кредитного портфеля, достатності капіталу, структури власності та воєнних зобов'язань, а також дозволу українських регуляторів.
Крім банків, серед напрямів, які може зацікавити іноземний капітал, Ванетик називає енергетику, логістику, телекомунікації, цифрову інфраструктуру, виробництво будівельних матеріалів, агропереробку та критично важливі корисні копалини. В енергетиці йдеться про розподілену генерацію, системи накопичення енергії та модернізацію мереж і обладнання для захисту критичної інфраструктури — такі проєкти мають попит уже зараз.
Успішні польські угоди могли б стати сигналом для американських компаній і навіть основою для партнерства з ними, але сам факт присутності одного покупця не приводить автоматично інших. Значення мають прозорість угоди, дотримання прав власників і здатність бізнесу стабільно заробляти. Перешкодами залишаються захист права власності, робота судів, виконання рішень і передбачуваність податкових правил. За даними 24 Каналу, DFC і Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій Світового банку (MIGA) домовилися розробити механізм страхування ризиків для двостороннього фонду відбудови. Найбільшою небезпекою Ванетик називає не ранній прихід іноземного капіталу, а непрозорий продаж державних активів, і закликає до відкритих конкурсів та незалежної оцінки. «Американський капітал може терпіти ризик, коли цей ризик є вимірюваним і оціненим. Він не може спокійно оцінювати довільні дії уряду», — сказав він.
